Античний світ і обробіток ґрунту

Abstract

Сучасне ґрунтознавство як наука сформувалося в Європі на межі ХІХ – початку ХХ століття на перехресті біологічної, геологічної та сільськогосподарської науки. Проте початки європейського ґрунтознавства простежуються ще дві тисячі років тому назад в античному світі коли поряд з описовістю обробітку ґрунту, з’являється перше наукове осмислення проблеми з певними гіпотезами. Слід відмітити, що у Стародавній Греції класичної доби фізична праця, у тому числі й землеробство, скотарство, належало до непрестижних професій. Тому учені мають справу лише з поодинокими працями з проблеми агрономії. Грецькі поети доби архаїки Гомер та Гесіод у своїх працях "Іліада", "Труди і дні" побіжно згадують подвійний та потрійний пар. Вершиною грецького ґрунтознавства можна вважати праці Феофраста (370 – 285 р. до н. ери), який перший звернув увагу на залежність обробітку землі від природно -кліматичних умов (на прикладі Сирії, Сицілії). Значно багатшою є римська традиція вивчення грунтів. "Батько" римської агрономії Марк Порцій Катон (234 – 149 р. до н. ери) у своєму трактаті "Про землеробство" значну увагу приділяє не тільки оранці, але і важливості удобрення поля "зеленими добривами" (боби, люпин тощо). Римське ґрунтознавство І с т. до н. ери асоціюється з працями Марка Теренція Варрона та Марона Публія Вергілія, які вивчали проблеми фізичних та хімічних властивостей грунту, взаємозв’язку землеробства та ско тарства. Вершиною римського ґрунтознавства вважається творчий доробок сучасника Сенеки Юнія Модерата Колумелли. Він перший обгрунтував тезу про необхідність с творення науки про сільське господарство, оскільки без теоретичного осмислення проблем ґрунтознавства інтенсивний розвиток аграрної сфери, на його думку, буде не можливий. Колумелла здійснив компаративний аналіз агротехніки народів світу і прийшов висновку про доцільність щорічного спостереження за природно -кліматичними умовами певного регіону, як важливого фактору, що впливає на врожайність. Сучасником Колумелли був Пліній Старший (24 – 79 р.), який у своїй енциклопедії "Історія природознавства" також відмітив залежність врожайності землі від якості обробітку грунту, використовуваного реманенту тощо. Таким чином можна стверджувати, що основи ґрунтознавства були закладені в античності. У своїх роботах грецькі та римські письменники обґрунтовували важливість оранки, органічного удобрювання лану, як необхідної складової підвищення врожайності грунту.