Abstract:
Доба Середньовіччя утвердилася на фоні руйнування Західної Римської імперії та формування
варварських князівств. «Варваризація» Європи обумовила деградацію агрономічної культури. Як
виняток, можна згадати лише напрацювання вестготського єпископа Ісидора Севільського, яке
ґрунтувалося на античній спадщині.
Капітулярії епохи Карла Великого засвідчують, що у Франції важливою галуззю сільського
господарства було скотарство. Праці епохи Каролінгського Відродження та «Бесіда» англійського
єпископа Ельфріка (Х ст) відображають поверховість агрономічних знань у добу раннього
Середньовіччя.
Х-ХІІІ ст. у Західній Європі відбуваються аграрна революція (утвердження трипільної
системи), урбанізація, посилення міжнародної торгівлі та інтелектуальний переворот, який був
підкріплений формуванням мережі шкіл та університетів. Саме у ХШ ст. відбувається ренесанс
античного літературного жанру - трактату. Слід відмітити працю Вальтера Хенлі «Трактат про
господарство», яка присвячена строкам та технології оранки.
У свою чергу, робота Альберта Великого «Пророслини» містить першу спробу теоретичного
осмислення процесу оранки. Так, він зазначає: «Оранка чи копання взагалі об’єднують у собі чотири
користі. Перша - відкривання землі, друга - вирівнювання, третя - перемішування, четверта -
рихлення».
У ранньомодерну добу технологія оранки втрачає свою актуальність. Більшість учених
починають розробляти проблему травосіяння.
