Abstract:
У статті наведено огляд теоретико-методичних підходів лінгвістів, психологів, філософів до формування
терміносфери лінгвістичної екології – маргінального напряму мовознавства, який вивчає взаємозв’язок між мовою та
навколишнім середовищем, який базується на тому, як люди поводяться з природним світом під впливом думок,
концепцій, ідеологій та світоглядів, які виражаються мовою. Автор зробив критичний огляд термінів «екосистема
мови», «біолінгвістична традиція»; вказано на потенційні негативні ризики адаптації біоморфних метафор у мовну
політику, оскільки об’єктивізація, перерахування та біологізація мов робить їх природними об’єктами, а не
культурними артефактами. Акцентовано, що екологічний термін є елементом екологічної терміносистеми, називає
спеціальне поняття і вимагає чіткої дефініції. Збереження первинного науково-природничого змісту понять «екологія»,
«екосистема» є необхідним, оскільки розв’язання екологічних проблем потребує визначення й інтенсифікації тих
напрямів досліджень, де можна віднайти шляхи природовідповідного існування людства. Вказано на перспективність
практичного застосування екологічного дискурсу у викладацькій практиці, лексикографічній роботі, формуванні за
«принципом доповнювальності» у носіїв мови soft skills у вигляді культури мови, національної єдності, екологічних
цінностей.
