Мова в Україні : погляд із позицій рефлекторної теорії поведінки та психолінгвістики

Abstract

Стаття торкається ґенези і перспектив рідної мови українців, які сьогодні визнають рідною мовою російську, а також державної мови для усіх мешканців нашої держави. Мова не успадковується, а передбачає існування загального неврологічного субстрату говоріння, подібно до виготовлення знарядь за зразком. Державна політика повинна сприяти виробленню умовного рефлексу говоріння населення нашої держави будь-якої національності українською мовою на території України. З втратою відчуття обов’язковості державної української мови населення втрачає психічно-духовну константу, не відчуває потреби у своїй державі. Статус єдиної державної української мови – це гарантія національної самобутності і суверенності.

We consider the genesis and prospects of native language for Russian speaking Ukrainians, as well as the state language for all residents of our state. A human language is not inherited. It implies the existence of common neurological substrate of speaking, like making tools according to an example. Today, each Ukrainian is responsible for maintaining the native language. Public policy should promote the development of conditioned reflex of speaking Ukrainian language by all population in Ukraine. With the loss of sensation of mandatory state Ukrainian language, we lose mental and spiritual constant, as well as the need of native state. The government should clearly indicate the status of a single state language, which is Ukrainian language, as a guarantee of national identity and sovereignty