Abstract:
У статті представлено результати теоретичного й емпіричного дослідження проблеми самореалізації
особистості. На основі аналізу зарубіжної та вітчизняної наукової літератури встановлено, що самореалізація
індивіда досліджувалася з позицій гуманістичної психології і педагогіки в контексті особистісно орієнтованого
підходу. З’ясовано, що самореалізація виникає і відбувається на всіх етапах розвитку людської особистості в
онтогенезі. Встановлено, що запуском самореалізації є вибір дитини. Його стимулюють спочатку базові
життєво важливі потреби у сні, харчуванні, рухах тощо. Далі стимулами стають зовнішні подразники: світлові,
звукові, тактильні інші сигнали. Вони зумовлюють інтерес до довкілля і викликають бажання пізнати його. Серед
розмаїття зовнішніх сигналів дитина обирає найбільш привабливі для неї. Задовольняючи свій інтерес, дитина
пізнає довкілля і сама реалізується в ньому в міру наявних і зростаючих власних можливостей. Визначено, що вибір
дітей адекватно пов’язаний з їх психо-фізичною зрілістю і, відповідно, готовністю до успішної самореалізації у
функціональних діях з іграшками певного виду.
